Національний дендрологічний парк «Софіївка» НАН України
Націона́льний дендрологі́чний парк «Софі́ївка» НАН Украї́ни — пам’ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, пам’ятка архітектури й містобудування національного значення в м. Умані Черкаської області, Україна.
Історична довідка
Створення парку розпочато 1796 на замовлення власника уманського маєтку графа С. Щенсного Потоцького (1751–1805; тепер Україна) на честь його третьої дружини С. Потоцької (1760; тепер Туреччина — 1822; тепер Німеччина), іменем якої названо парк. Керував роботами військовий інженер Л. Х. Метцель (1764–1848; тепер Польща), якому допомагали численні садівники, зокрема й місцеві. Л. Метцель був автором загального проєкту парку та систем його водопостачання з улаштуванням фонтанів; він же відповідав за постачання мармуру й готових скульптур. На відміну від переважної більшості парків України, спорудження палацу тут не було передбачено, тому головною в організації композиції стала природна поздовжня розпланувальна вісь: Нижній ставок — Площа зборів. Навколо них розміщено основні композиційні акценти. Наявні природні форми використано з підкресленням їхньої краси, а принципом формування нових композицій стало уподібнення до дикої природи. Особливо ефектно враховано декоративні властивості води в поєднанні з каменем. Архітектурні споруди парку та його численні малі архітектурні форми підпорядковано пейзажу. Їх виконано в панівному тоді стилі класицизму. Архітектурні форми та їхній символічний зміст базовано на античній (див. Античність) грецькій міфології, з уваги на грецьке етнічне походження графині С. Потоцької.
На першому етапі будівництва парку створено його основні композиції, серед них — фонтани («Сім струменів») та архітектурно оформлені джерела води («Вуж»). У різних місцях парку розставлено копії біломармурових статуй за мотивами грецької й римської міфології та скульптурні зображення історичних постатей (не збережено). Серед соснового гаю, висадженого у формі серця, встановлено «Вівтар кохання», а в іншому місці — коло з десяти каменів, яке символізувало місця для філософів та учнів Афінської школи філософії (не збережено). Біля Верхнього ставка засновано Англійські сади, де в оранжереї вирощували ананаси, інжир, банани. За первісним задумом С. Потоцького, ця територія була зарезервована під можливу майбутню резиденцію, перед якою мав стояти обеліск з написом «З любов’ю — Софії» (його було виготовлено, але не встановлено). Посеред Верхнього ставка на кам’яній основі насипано овальної форми в плані (40×60 м) острівець, який дістав назву острова Кохання. Тут власник планував збудувати піраміду як свою майбутню гробницю (не здійснено). Завершення робіт 1799 супроводжувало інтенсивне насадження місцевих, а також екзотичних дерев і чагарників, привезених із Криму, Кавказу, Туреччини та півдня Європи.
Парк урочисто відкрито в травні 1802. Відтоді розпочато спеціальні відвідини його лише з метою огляду. Після смерті С. Потоцького 1805 роботи в парку припинено, хоч у цей час створено фонтан «Змія». Розташований посеред Нижнього ставка, він первісно мав вигляд каменя, з якого бив струмінь води. Теперішнього вигляду набув у 1890-х, коли замість каменя встановлено скульптуру змії, з відкритої пащі якої виривається струмінь води. Воду підведено з Верхнього ставка самопливом по водогону, який виконано за проєктом Л. Метцеля. Водний струмінь заввишки до 20 м був чи не найвищим на той час у Європі. За заповітом С. Потоцької 1822 парк перейшов у власність її старшого сина Олександра (1798; тепер Україна — 1868; тепер Німеччина) і швидко занепав. Унаслідок участі О. Потоцького в Польському повстанні 1830–1831 його уманський маєток 1832 конфісковано й передано в управління Київській казенній палаті. Тоді парку дали найменування «Царицин сад». 1836 парк підпорядковано відомству військових поселень, з 1859 — Головному училищу садівництва, яке згодом було переведено з м. Одеси до м. Умані. Протягом 1836–1859 виконано ремонтно-реставраційні роботи, зроблено багато перетворень і доповнень. До парку приєднано та впорядковано важливу для його функціонування вхідну частину (від сучасного входу до Нижнього ставка), прокладено екіпажні прогулянкові дороги, споруджено в’їзну браму, павільйони Флори та Рожевий, які архітектурно збагатили парк, а також альтанки Китайську та «Грибок» (останню не збережено). 1838 влаштовано терасу «Бельв’ю». 1852 острів Кохання з’єднано з берегом дерев’яним мостом на кам’яних опорах (раніше тут був пором), а його береги облицьовано каменем. Серед архітекторів, які займалися впорядкуванням та будівництвом у парку, були міський архітектор м. Умані І. Макутін (19 ст.), архітектори О. Брюллов (1798–1877), М. Лавров (1834–1892), Є. Рерберг (1802 — після 1861), А. Штакеншнейдер (1802–1865), А. Щедрин (1796–1847; усі — тепер Росія). 1885–1892 головним садівником парку був В. Пашкевич (1857; тепер Білорусь — 1939; тепер Росія), який створив декоративний розсадник, а 1889–1890 — арборетум (дендрарій) в англійському стилі (згодом дістав назву Англійського парку).
З 1923 парком опікувалося місцеве сільськогосподарське училище. 1929 парк оголошено державним заповідником з підпорядкуванням, послідовно, різним відомствам. 1948 затверджено генеральний план його відновлення та розвитку. У повоєнні роки встановлено біломармурові погруддя Сократа, Платона, Аристотеля. Згідно з постановою Ради міністрів УРСР 26.09.1955 № 1184 дендропарк підпорядковано Центральному республіканському ботанічному саду АН УРСР (тепер Національний ботанічний сад ім. М. М. Гришка НАН України). Статус науково-дослідної установи дендропарку надано 23.01.1991 постановою Президії АН України № 26. Значні реставраційні роботи виконано 1966–1972 та 1980; останні — порядком ліквідації наслідків екологічної катастрофи, викликаної проривом води з Верхнього ставка. Щорічно парк відвідує до 300 тисяч осіб.
Характеристика
Парк площею 167,7 га міститься в північній частині міста довкола глибокого урочища, де серед дерев, чагарників і скель рожевого граніту просочуються джерельця, що живлять р. Кам’янку, яка протікає дном яру.
Основою парку є річкова долина Кам’янки з її мальовничими пагорбами і гранітними скелями, укритими віковими дубовими насадженнями. Розпланування парку відповідає особливостям рельєфу, а зелені насадження використано як об’єднавчий елемент усієї композиції. На базі чотирьох штучно створених ставків (два з них — у межах парку) з перепадом рівнів 22 м сформовано єдину водну систему.
На головному розпланувальному вузлі — Площі зборів — є овальний у плані басейн «Рибки» з гранітною вазою посередині, заповненою квітами. Поруч поставлено біломармурову статую Паріса. Неподалік міститься Долина велетнів — нагромадження великих кам’яних брил, назбираних у яру або викопаних під час створення ставків. З каменів створено штучні водоспади та каскади, зокрема Великий водоспад з містком над ним. Його функціонування забезпечує гідротехнічний комплекс, що рівномірно подавав воду й ілюстрував давньогрецький міф про перевізника Харона, який р. Стікс переправляв тіні померлих на Єлисейські поля. У складі комплексу є Мертве озеро, р. Стікс, Амстердамський шлюз та водяний канал до Великого водоспаду. Шлях відвідувача розпочинається на човні (у 19 ст. — із провідниками в темному одязі зі смолоскипами в руках) від гранітного причалу на Мертвому озері й пролягає річкою Стікс — заглибленим каналом завдовжки 224 м за ширини 2,7 м та висоти входу 2,6 м — спочатку в повній темряві, а далі в таємничому напівмороці й закінчується в камері Амстердамського шлюзу. Шлюз піднімає човни на рівень денної поверхні й випускає в залитий світлом простір Верхнього ставка. Вода з камери шлюзу поповнює Мертве озеро, яке регулює подавання води до Великого водоспаду.
Комплекс Єлисейських полів, у яких, за Гомером, панує вічна весна, міститься неподалік, у замкненій греблею широкій улоговині р. Кам’янки. Розсип природних каменів долини майстерно використано, зокрема, й для створення Критського лабіринту. Розташований там каскад «Три сльози» символізував сум за трьома померлими дітьми подружжя Потоцьких — Костянтином, Миколою та Марією. Річковий потік розділено камінням на три струмки, які й утворили каскад. Біля нього стоїть Колона смутку зі зруйнованим верхом та каменем, що нагадує лева, біля підніжжя. Головним акцентом композиції є грот Венери, заглиблений у масив греблі. Перед напівциркульним отвором його зовнішньої стіни, заповненим кольоровим вітражем, поставлено портик з чотирьох монолітних колон, які підтримують кам’яну плиту. Згори міститься каскад із трьох уступів, до яких підведено водоспуск з Верхнього ставка. Над уступом — арковий місток з ажурною металевою огорожею. Вода, яку випускають з Верхнього ставка, спадає вниз двома каскадами, утворюючи перед колонами та статуєю Венери Медицейської і за ними ажурну кольорову водяну заслону (завдяки підсвітленому вітражу). Сам грот, до якого через греблю веде вузький темний хід, правив місцем відпочинку в літню спеку та місцем огляду краєвидів.
Кілька гротів створив Л. Метцель з використанням природних скельних виходів: «Діана», «Горішок», Західний, Левовий, Страху та сумнівів, «Локетек». Левовий або Громовий грот (раніше — «Каліпсо») сформовано висунутим уперед гранітним навісом. Із Верхнього ставка до нього підводили воду, яка вдаряла в нижню частину стіни з гуркотом, що нагадував рик лева або грім. У гроті стояли гранітний стіл і лава. Грот «Локетек», вирубаний у скелі, висотою відповідав шанованому в Польщі невеликому на зріст королю, іменем якого його названо. Згідно із задумом грот, у якому стояли кам’яний стіл і лава, надавав містичний захист кожній шляхетній людині.
В’їзну браму перед входом до Головної алеї споруджено 1850–1852 замість попередньої, зруйнованої за наказом імператора Миколи І. Архітектор А. Штакеншнейдер вирішив її в стилістиці пізнього класицизму. Композиційно вона складається з двох циліндричних одноярусних веж, поєднаних високими металевими ґратами з позолоченими верхівками. Браму фланкують два квадратні стовпи, завершені декоративними вазами. Обабіч веж — портики з трикутними фронтонами.
Павільйон Флори, який замикає Головну алею, побудовано за проєктом А. Штакеншнейдера 1842–1844 на місці дерев’яного мисливського будиночка 1796–1800, який згорів 1841. Це муровані двоколонні пропілеї спрощеного тосканського ордера, завершені низькими трикутними фронтонами. Бічні об’єми розчленовано пілястрами, між якими розміщено вузькі вікна. Угорі павільйон по периметру охоплено цілісним нерозкріпованим антаблементом, у фризі якого — ліплений рослинний орнамент (грона винограду з акантом).
Рожевий павільйон (павільйон Кохання, храм Венери, Кам’яний павільйон) на острові Верхнього ставка збудував І. Макутін 1850–1852 за проєктом А. Штакеншнейдера в стилі пізнього класицизму. Він мурований, восьмигранний, двоярусний. Головний вхід підкреслено двоколонним портиком іонічного ордера, завершеним трикутним фронтоном з акротеріями у вигляді пальмет. У бічних гранях першого ярусу вузькі вікна вертикальних пропорцій; вікна другого ярусу спарені. Споруді властивий витончений декор з ліпленим оздобленням, особливо розвиненим у фризі першого ярусу. Павільйон є виразною архітектурною домінантою Верхнього ставка.
Паркові насадження тепер складаються переважно з місцевих видів (дуб, граб, ясен, липа, клен) із вкрапленням екзотів (платани, веймутова сосна тощо). Парк — найбільший центр інтродукції рослин у правобережному лісостепові України. Тут вирощують понад 2 тисячі видів, форм і сортів місцевих та екзотичних рослин. Дендрологічний парк «Софіївка» є науковою установою НАН України, входить до складу Відділення загальної біології НАН України. Основні напрями діяльності:
- охорона та збереження дендрологічного парку «Софіївка»;
- дослідження флори південного лісостепу України;
- збереження колекції живих рослин, зокрема рідкісних і таких, що зникають, видів, а також насаджень і ландшафтних композицій парку в штучно створених умовах південної частини правобережного лісостепу України;
- дослідження в галузі інтродукції та акліматизації рослин і охорони рослинного світу, а також роботи з ландшафтного паркового планування в парку;
- розроблення технологій розмноження найцінніших видів рослин та їх використання в країні;
- проведення навчально-педагогічної та науково-методичної роботи з ботаніки та охорони природи, декоративного садівництва та ландшафтної архітектури.
Значення
Виконаний у пейзажному стилі парк є унікальною пам’яткою садово-паркового мистецтва України періоду раннього романтизму. З ініціативи України 2000 внесено до Попереднього списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Література
- Тиманович Є. Парк «Софіївка» // Вечерський В., Годованюк О., Тиманович Є. та ін. Пам’ятки архітектури й містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання. Київ : Техніка, 2000. С. 275–278.
- Родічкін І, Родічкіна О. «Софіївка» — сад міфів і легенд // Старовинні маєтки України. Київ : Мистецтво, 2005. С. 132–151.
- Томілович Л. Софіївка // Парки України. Київ : Балтія Друк, 2008. С. 90–119.
- Косенко І. С. Ретроспективний огляд історії заснування, будівництва та утримання «Софіївки» // Автохтонні та інтродуковані рослини. 2013. Вип. 9. С. 23–37.
- Косенко І. С. «Софіївка» за тридцять п’ять років (1980–2015). Київ : Паливода А. В., 2015. 212 с.
- Рубан Л. І. Ландшафтне різноманіття дендропарку «Софіївка» НАН України // Сучасні проблеми архітектури та містобудування. 2022. Вип. 63. С. 87–99.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Національний дендрологічний парк «Софіївка» НАН України // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Національний дендрологічний парк «Софіївка» НАН України (дата звернення: 15.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 27.10.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
