Відмінності між версіями «Гамаліївський монастир»
| Рядок 35: | Рядок 35: | ||
1979 залишки монастиря знову поставлено під охорону держави як пам'ятку архітектури республіканського (тепер — національного) значення під охоронним № 1553. Мешканці с. Гамаліївки та м. Шостки неодноразово вимагали від влади виселити з монастиря колонію й повернути його [[Церква|Церкві]]. 02.2010 Президент України [[Ющенко, Віктор Андрійович|В. Ющенко]] видав указ про вивільнення території монастиря від виправно-трудової колонії. На його виконання 2011 Харлампіївську теплу (трапезну) церкву передано [[Українська православна церква Московського патріархату|Українській православній церкві Московського патріархату]]. Постановою [[Кабінет Міністрів України|Кабінету Міністрів України]] 19.06.2019 № 527 «Про створення Державного історико-архітектурного заповідника "Державотворці Сіверщини"» підтримано пропозицію Сумської обласної державної адміністрації про оголошення комплексу пам’яток архітектури — ансамблю Гамаліївського монастиря у с. Гамаліївці Шосткинського району та пам’яток архітектури м. Шостки Сумської області Державним історико-архітектурним заповідником «Державотворці Сіверщини» з віднесенням його до сфери управління Міністерства культури. Підставою для такого рішення стало визнання особливої культурної та історико-архітектурної цінності зазначених пам'яток. Шосткинську виправну колонію № 66 закрито. Фінансувати діяльність заповідника мали коштом [[Державний бюджет України|Державного бюджету України]]. Міністерству культури було доручено затвердити у шестимісячний термін положення про заповідник, забезпечити затвердження його меж та зон охорони, розроблення плану організації території, визначити обсяги, вартість та терміни проведення робіт з реставрації об’єктів, включених до складу заповідника. Проте ці доручення міністерство не виконало, внаслідок чого урядовою постановою від 21.07.2021 № 758 скасувано попередню (про створення заповідника) як нереалізовану. | 1979 залишки монастиря знову поставлено під охорону держави як пам'ятку архітектури республіканського (тепер — національного) значення під охоронним № 1553. Мешканці с. Гамаліївки та м. Шостки неодноразово вимагали від влади виселити з монастиря колонію й повернути його [[Церква|Церкві]]. 02.2010 Президент України [[Ющенко, Віктор Андрійович|В. Ющенко]] видав указ про вивільнення території монастиря від виправно-трудової колонії. На його виконання 2011 Харлампіївську теплу (трапезну) церкву передано [[Українська православна церква Московського патріархату|Українській православній церкві Московського патріархату]]. Постановою [[Кабінет Міністрів України|Кабінету Міністрів України]] 19.06.2019 № 527 «Про створення Державного історико-архітектурного заповідника "Державотворці Сіверщини"» підтримано пропозицію Сумської обласної державної адміністрації про оголошення комплексу пам’яток архітектури — ансамблю Гамаліївського монастиря у с. Гамаліївці Шосткинського району та пам’яток архітектури м. Шостки Сумської області Державним історико-архітектурним заповідником «Державотворці Сіверщини» з віднесенням його до сфери управління Міністерства культури. Підставою для такого рішення стало визнання особливої культурної та історико-архітектурної цінності зазначених пам'яток. Шосткинську виправну колонію № 66 закрито. Фінансувати діяльність заповідника мали коштом [[Державний бюджет України|Державного бюджету України]]. Міністерству культури було доручено затвердити у шестимісячний термін положення про заповідник, забезпечити затвердження його меж та зон охорони, розроблення плану організації території, визначити обсяги, вартість та терміни проведення робіт з реставрації об’єктів, включених до складу заповідника. Проте ці доручення міністерство не виконало, внаслідок чого урядовою постановою від 21.07.2021 № 758 скасувано попередню (про створення заповідника) як нереалізовану. | ||
==Характеристика== | ==Характеристика== | ||
| − | Муровані монастирські споруди містяться на підвищеному лівому березі р. Шостки | + | Муровані монастирські споруди містяться на підвищеному лівому березі р. Шостки. |
| − | + | '''''Собор''''' — центральна найбільша споруда ансамблю, є [[Домінанта (архітектура)|архітектурною домінантою]] [[Ландшафт географічний|ландшафту]]. Це тринавовий, триапсидний, шестистовпний, п’ятибанний храм. Він є [[Варіація|варіацією]] на тему поширених у [[Гетьманщина|Гетьманщині]] від другої половини 17 ст. соборів базилікального (див. [[Базиліка]]) типу на давньоруській тринавовій [[Хрестовокупольна система|хрестовокупольній]] основі. [[Прототип]]ами могли бути Троїцький собор [[Троїцько-Іллінський монастир у Чернігові|Троїцько-Іллінського монастиря в Чернігові]] та собор [[Хрестовоздвиженський монастир у Полтаві|Хрестовоздвиженського монастиря в Полтаві]]. Проте гамаліївський собор має й унікальні риси: загальна маса споруди не горизонтально-базилікальна (як мало би бути при такому плані), а висотно-центрична. В об’ємах виявлено підвищені головну [[Нава|наву]] й [[трансепт]], бані поставлено на їхніх осях, що наблизило пам’ятку до хрещатих п’ятибанних церков стилю [[Бароко українське|українського бароко]]. Тож свідомо обрана замовником така композиція храму мала засвідчити спадкоємність національної [[Традиція (архітектура)|традиції]]. Собор має гранчасті вівтарні [[Апсида|апсиди]], з яких бічні на 1/3 нижчі, ніж середня. На середохресті височить [[купол]] на світловому [[восьмерик]]у, який спирається на [[Пандатив|пандативи]] й [[Підпружна арка|підпружні арки]]. [[Рамена (архітектура)|Рамена]] трансепта, середня апсида та західна частина середньої нави увінчані малими банями на восьмериках, що спираються на зрізані зімкнені склепіння. Інші частини храму перекрито системою хрестових та зімкнутих склепінь. [[Фасад]]и розчленовано [[Лопатка (архітектура)|лопатками]], головний і бічні входи прикрашено своєрідними [[Портал (архітектура)|порталами]]. Головний вхід на західному фасаді фланковано масивними [[Пілон (архітектура)|пілонами]], між якими перекинуто [[Арка|арку]]. | |
| − | Корпус келій міститься на південний захід від собору. Він Г-подібний у плані, двоповерховий. Первісно був одноповерховим; другий поверх надбудовано у другій половині 20 ст. Має секційне розпланування. Кожна [[Секція (архітектура)|секція]] п’ятикамерна, складається з [[Сіни|сіней]], що мають два виходи — на парадний і господарський двори — та чотирикімнатного житлового [[Блок (будівництво)|блоку]], що прилягає до сіней з одного боку. Кутова частина корпусу має складніше розпланування. Фасади розчленовано рустованими (див. [[Руст]]) лопатками й увінчано розкріпованим (див. [[Розкріповка]]) [[Карниз (архітектура)|карнизом]]. | + | '''''Харлампіївська тепла (трапезна) церква''''' з прибудованим до неї двоповерховим настоятельським корпусом впритул прилягає до західної частини північного муру. Церква прямокутна в плані, тридільна, однобанна, зального типу, з гранчастою вівтарною апсидою та прибудованою у 1770-х з півдня великою літньою трапезною [[Зала (архітектура)|залою]]. Вівтар вінчає сферична баня на світловому восьмерику. Приміщення церкви перекрито зімкнутими склепіннями. Настоятельський корпус прямокутний у плані, має анфіладну (див. [[Анфілада]]) систему розпланування. Уся споруда накрита єдиним чотирисхилим дахом. Фасади, звернені на парадний монастирський [[двір]], мають суто цивільне трактування й [[декор]], а в північній стіні прорізано численні бійниці. До північно-західного кута споруди прилягають залишки однієї з наріжних башт. |
| + | |||
| + | '''''Корпус келій''''' міститься на південний захід від собору. Він Г-подібний у плані, двоповерховий. Первісно був одноповерховим; другий поверх надбудовано у другій половині 20 ст. Має секційне розпланування. Кожна [[Секція (архітектура)|секція]] п’ятикамерна, складається з [[Сіни|сіней]], що мають два виходи — на парадний і господарський двори — та чотирикімнатного житлового [[Блок (будівництво)|блоку]], що прилягає до сіней з одного боку. Кутова частина корпусу має складніше розпланування. Фасади розчленовано рустованими (див. [[Руст]]) лопатками й увінчано розкріпованим (див. [[Розкріповка]]) [[Карниз (архітектура)|карнизом]]. | ||
{|align="centr" style="background:#f8f9fa; border:0px solid #c8ccd1; font-size:100%; margin-left:1em" cellspacing=0 cellpadding=0 | {|align="centr" style="background:#f8f9fa; border:0px solid #c8ccd1; font-size:100%; margin-left:1em" cellspacing=0 cellpadding=0 | ||
|<gallery mode="traditional" widths="380" heights="220px"> | |<gallery mode="traditional" widths="380" heights="220px"> | ||
| Рядок 46: | Рядок 48: | ||
</gallery> | </gallery> | ||
|} | |} | ||
| + | |||
==Значення== | ==Значення== | ||
Архітектурний ансамбль справляв враження суворої неприступної [[Фортеця|фортеці]]. Це найпізніший на [[Лівобережна Україна|Лівобережній Україні]] монастир оборонного типу, остання ланка історичного розвитку комплексів споруд такого типу, мистецький підсумок багатовікової традиції. Має значну історико-меморіальну цінність як єдине в країні збережене поховання гетьмана України. | Архітектурний ансамбль справляв враження суворої неприступної [[Фортеця|фортеці]]. Це найпізніший на [[Лівобережна Україна|Лівобережній Україні]] монастир оборонного типу, остання ланка історичного розвитку комплексів споруд такого типу, мистецький підсумок багатовікової традиції. Має значну історико-меморіальну цінність як єдине в країні збережене поховання гетьмана України. | ||
Версія за 14:04, 29 березня 2024
Гамалі́ївський монасти́р, Харлампіївський монастир — православний жіночий (згодом чоловічий) монастир, що з перервами діяв у 1713–1920, ансамбль архітектурних пам’яток національного значення у с. Гамаліївка Шосткинського району Сумської області, Україна.
Зміст
Історична довідка
Період до Жовтневого перевороту 1917
У другій половині 17 ст. землі на річці Шостці (ліва притока р. Десни) захопив значний козак Степан Бугай (17 ст.; тепер Україна). У нього це займище відкупив воронізький сотник, згодом генеральний осавул А. Гамалія (1689; тепер Україна — 1728; тепер Росія). Він спорудив на річці водяний млин і біля нього осадив слобідку (див. Слобода), яку назвав за своїм прізвищем — Гамаліївкою. 1702 коштом Гамалії тут споруджено дерев’яну церкву Святого Харлампія, при якій виникла Харлампієва пустинка (див. Пустинь) або скит — невеликий жіночий монастир. 1713 клопотами гетьманші А. Скоропадської (1667–1729; тепер Україна) скит перетворено на жіночий монастир із відповідними правами та маєтностями. 1714 гетьман І. Скоропадський став ктитором монастиря. Його коштом розпочато зведення мурованого ансамблю споруд великого гетьманського патронального монастиря оборонного типу за взірцем Спасо-Преображенського монастиря у Новгороді-Сіверському. Основними спорудами були собор Різдва Богородиці, тепла (трапезна) церква Святого Харлампія, корпуси келій, оборонні мури з чотирма наріжними глухими і трьома середстінними надбрамними баштами. У монастирі споруджено й гетьманські будинки, в яких іноді мешкав із родиною І. Скоропадський, а після його смерті — вдова, котра давала тут бали для українського шляхетства.
Гетьман помер 1722, не встигши завершити будівництво всіх споруд. Його поховали в крипті мурованої церкви Святого Харлампія, на той час уже освячену. В інтер’єрі храму над похованням у стіну вмуровано білокам’яну різьблену плиту з написом: «Зді опочиваєт тілом раб Божий Иоанн Скоропадский войск запорожских гетман, сей обители фундатор, преставися в Глухові року 1722 місяця іюля третього дня». А. Скоропадська померла 1729 і похована поруч із чоловіком. Її могилу позначено такою ж різьбленою плитою. 1733 поруч поховано доньку подружжя Скоропадських Уляну, 1885 — П. І. Скоропадського (1834–1885; тепер Україна), батька гетьмана П. Скоропадського.
У заповіті А. Скоропадська розпорядилася перетворити монастир з жіночого на чоловічий, що виконано 1733: сюди переведено ченців із Мутинського монастиря, що містився поблизу м. Кролевця. Першим ігуменом 1733 став Герман Конашевич (Кононович; 18 ст., тепер Україна). При ньому завершено будівництво всіх мурованих споруд, зокрема й монастирського собору, який освятив 1735 архімандрит Микола Ленкович (Ленкевич; 18 ст., тепер Україна). Собор Різдва Богородиці мав 4 бічні вівтарі (приділи): у південному був престол Святої мучениці Варвари, у північному — престол Собору 12 апостолів, на хорах з півдня — престол Сповідника Якова, з півночі — Святого Миколи.
На відзначення заслуг фундаторів монастиря у соборі було вивішено їхні портрети на повний зріст авторства Я. Глинського (рік на місце народження невідомі — 1732; тепер Україна). У 19 ст. портрети перенесено до настоятельських покоїв, згодом передано до Глухівського музею (не збережено, відомі в пізніших копіях). У соборі був бароковий чотириярусний іконостас, що займав усю ширину храму (не збережено).
Протягом 18 ст. монастир зазнавав неодноразових спустошень і руйнувань унаслідок пожеж та адміністративних дій російської влади. У ніч на 05.10.1738 сталася пожежа, внаслідок якої постраждали всі монастирські споруди. Після пожежі 1794 монастир закрито. 1827 сюди у пустку переведено черниць скасованого Кербутівського жіночого монастиря, що містився неподалік від м. Батурина. Після 1834 усі монастирські споруди відремонтовано, деякі з них зазнали перебудов, найсуттєвіших — надбрамна башта-дзвіниця.
Незважаючи на руйнування і перебудови, оборонні споруди монастиря збереглися до 1960-х. Чотирикутну в плані територію (розмірами 170×180 м) оточував цегляний мур заввишки 2,2 м, товщиною 1,3 м. Первісно він мав двосхилий дах. На висоті 1,2 м було влаштовано численні бійниці. Чотири наріжні восьмигранні башти мали на ребрах широкі пілястри. Посеред південного прясла муру була ще одна восьмигранна башта, а в ній — хвіртка, що правила за господарський вхід. Усі башти мали бойові камери з бійницями, були перекриті купольними або восьмилотковими зімкнутими склепіннями. Дахи первісно були високими, наметовими, вкритими ґонтом. Після пожежі 1794 їх замінили сферичними банями, вкритими бляхою.
У західному пряслі муру містилася надбрамна башта-дзвіниця. Вона стояла на поздовжній осі собору й правила за парадний в'їзд до монастиря. Споруджена перед 1735, була спрощеною реплікою (копією) Святої брами Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського монастиря. Первісно триярусна, була увінчана розвиненим бароковим верхом. На її другому ярусі спочатку містилася невеличка церква Вознесіння Господнього, однак після пожежі 1794 її не поновлено. Споруда потерпіла від пожежі 1794, тож 1834 її суттєво перебудовано (не збережено). На переломі північного муру первісно стояла ще одна чотиригранна надбрамна башта з проїздом; брама і шлях до неї були в зоні ближнього прицільного вогню, який можна було вести з бійниць муру та наріжної башти (не збережено).
Руйнування радянської доби
1920 монастир закрили і його споруди почали занепадати. З 1921 тут влаштовано кустарну артіль. У 1930–1950-х монастирські будівлі належали місцевому колгоспу, в соборі влаштували зерносховище. Харлампіївська тепла церква лишалася парафіяльною для с. Гамаліївки, а в монастирських келіях жили люди. Від 1956 Гамаліївський монастир оголошено пам'яткою архітектури республіканського значення. 1962 Сумський обласний виконавчий комітет передав монастир Міністерству внутрішніх справ УРСР, яке переобладнало його під місця ув'язнення суворого режиму (колонія мала назву «Підприємство 319/66», згодом — Шосткинська виправна колонія № 66). 1963 архітектурний ансамбль виключили з державних списків пам'яток, наслідком чого став наступний етап руйнування: знищено оборонні мури і башти, зокрема три надбрамні; собор і Харлампіївську церкву перетворено на виробничі цехи, у яких встановлено верстати й обладнання. У соборі влаштовано залізобетонні міжповерхові перекриття і перегородки, а в центральному підбаннику встановлено бак для води. У спотвореній Харлампіївській церкві різьблені намогильні плити родини Скоропадських залито бетоном. Одноповерховий корпус келій надбудовано і перетворено на камери для утримання ув'язнених. На території монастиря і прилеглій зі сходу земельній ділянці збудовано 21 муровану споруду для забезпечення функціонування пенітенціарного закладу.
Спроба створення державного історико-архітектурного заповідника
Комплекс пам'яток досліджували у 1960-х М. Цапенко, у 1990-х — В. Вечерський; у 2000-х — досліджував і розробляв науково-проєктну документацію щодо реставрації архітектор-реставратор С. Юрченко (нар. 1963; тепер Україна).
1979 залишки монастиря знову поставлено під охорону держави як пам'ятку архітектури республіканського (тепер — національного) значення під охоронним № 1553. Мешканці с. Гамаліївки та м. Шостки неодноразово вимагали від влади виселити з монастиря колонію й повернути його Церкві. 02.2010 Президент України В. Ющенко видав указ про вивільнення території монастиря від виправно-трудової колонії. На його виконання 2011 Харлампіївську теплу (трапезну) церкву передано Українській православній церкві Московського патріархату. Постановою Кабінету Міністрів України 19.06.2019 № 527 «Про створення Державного історико-архітектурного заповідника "Державотворці Сіверщини"» підтримано пропозицію Сумської обласної державної адміністрації про оголошення комплексу пам’яток архітектури — ансамблю Гамаліївського монастиря у с. Гамаліївці Шосткинського району та пам’яток архітектури м. Шостки Сумської області Державним історико-архітектурним заповідником «Державотворці Сіверщини» з віднесенням його до сфери управління Міністерства культури. Підставою для такого рішення стало визнання особливої культурної та історико-архітектурної цінності зазначених пам'яток. Шосткинську виправну колонію № 66 закрито. Фінансувати діяльність заповідника мали коштом Державного бюджету України. Міністерству культури було доручено затвердити у шестимісячний термін положення про заповідник, забезпечити затвердження його меж та зон охорони, розроблення плану організації території, визначити обсяги, вартість та терміни проведення робіт з реставрації об’єктів, включених до складу заповідника. Проте ці доручення міністерство не виконало, внаслідок чого урядовою постановою від 21.07.2021 № 758 скасувано попередню (про створення заповідника) як нереалізовану.
Характеристика
Муровані монастирські споруди містяться на підвищеному лівому березі р. Шостки.
Собор — центральна найбільша споруда ансамблю, є архітектурною домінантою ландшафту. Це тринавовий, триапсидний, шестистовпний, п’ятибанний храм. Він є варіацією на тему поширених у Гетьманщині від другої половини 17 ст. соборів базилікального (див. Базиліка) типу на давньоруській тринавовій хрестовокупольній основі. Прототипами могли бути Троїцький собор Троїцько-Іллінського монастиря в Чернігові та собор Хрестовоздвиженського монастиря в Полтаві. Проте гамаліївський собор має й унікальні риси: загальна маса споруди не горизонтально-базилікальна (як мало би бути при такому плані), а висотно-центрична. В об’ємах виявлено підвищені головну наву й трансепт, бані поставлено на їхніх осях, що наблизило пам’ятку до хрещатих п’ятибанних церков стилю українського бароко. Тож свідомо обрана замовником така композиція храму мала засвідчити спадкоємність національної традиції. Собор має гранчасті вівтарні апсиди, з яких бічні на 1/3 нижчі, ніж середня. На середохресті височить купол на світловому восьмерику, який спирається на пандативи й підпружні арки. Рамена трансепта, середня апсида та західна частина середньої нави увінчані малими банями на восьмериках, що спираються на зрізані зімкнені склепіння. Інші частини храму перекрито системою хрестових та зімкнутих склепінь. Фасади розчленовано лопатками, головний і бічні входи прикрашено своєрідними порталами. Головний вхід на західному фасаді фланковано масивними пілонами, між якими перекинуто арку.
Харлампіївська тепла (трапезна) церква з прибудованим до неї двоповерховим настоятельським корпусом впритул прилягає до західної частини північного муру. Церква прямокутна в плані, тридільна, однобанна, зального типу, з гранчастою вівтарною апсидою та прибудованою у 1770-х з півдня великою літньою трапезною залою. Вівтар вінчає сферична баня на світловому восьмерику. Приміщення церкви перекрито зімкнутими склепіннями. Настоятельський корпус прямокутний у плані, має анфіладну (див. Анфілада) систему розпланування. Уся споруда накрита єдиним чотирисхилим дахом. Фасади, звернені на парадний монастирський двір, мають суто цивільне трактування й декор, а в північній стіні прорізано численні бійниці. До північно-західного кута споруди прилягають залишки однієї з наріжних башт.
Корпус келій міститься на південний захід від собору. Він Г-подібний у плані, двоповерховий. Первісно був одноповерховим; другий поверх надбудовано у другій половині 20 ст. Має секційне розпланування. Кожна секція п’ятикамерна, складається з сіней, що мають два виходи — на парадний і господарський двори — та чотирикімнатного житлового блоку, що прилягає до сіней з одного боку. Кутова частина корпусу має складніше розпланування. Фасади розчленовано рустованими (див. Руст) лопатками й увінчано розкріпованим (див. Розкріповка) карнизом.
|
Значення
Архітектурний ансамбль справляв враження суворої неприступної фортеці. Це найпізніший на Лівобережній Україні монастир оборонного типу, остання ланка історичного розвитку комплексів споруд такого типу, мистецький підсумок багатовікової традиції. Має значну історико-меморіальну цінність як єдине в країні збережене поховання гетьмана України.
Додатково
Головною святинею монастиря була Кербутівська чудотворна Єрусалимська ікона Божої Матері у срібній ризі. Окрім неї, велику шану мала одна з численних копій Чернігівської Іллінської ікони Божої Матері, також у срібній ризі. У соборі були срібні позолочені лампади, подаровані подружжям Скоропадських, — видатні твори української металопластики 18 ст. Богослужбові книги монастиря в основному належали до друків першої половини 18 ст. — київських, чернігівських, московських.
Джерела
- Постанова Кабінету Міністрів України 19.06.2019 № 527 Про створення Державного історико-архітектурного заповідника “Державотворці Сіверщини”. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/527-2019-%D0%BF#Text
- Постанова Кабінету Міністрів України 21.07.2021 № 758 Про скасування постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 р. № 527 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/758-2021-%D0%BF#Text
Література
- Вечерський В. В. Гамаліївський монастир XVIII сторіччя // Пам'ятки України: історія та культура. 2001. № 4. С. 89–91.
- Вечерський В. В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: виявлення, дослідження, фіксація. Київ : Вид. дім А.С.С., 2005. С. 547–555.
- Вечерський В. В. Українські монастирі. Київ : Наш час, 2008. С. 222–229.
- Вечерський В. В. Православні святині Сумщини. Київ : Техніка, 2009. С. 174–182.
- Юрченко С. Б. Пригода Гаврила Раєвського у Гамаліївському монастирі // Сіверщина в історії України. Київ; Глухів : Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК, 2011. Вип. 4. С. 227–231.
- Юрченко С. Б. Гамаліївський монастир за часів гетьмана Івана Скоропадського // Сіверщина в історії України. Київ; Глухів : Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК, 2012. Вип. 5. С. 30–35.
- Юрченко С. Б. Ремонт собору Гамаліївського монастиоя у 1786 році // Сіверщина в історії України. Київ; Глухів : Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК, 2013. Вип. 6. С. 295–299.
- Вечерський В. В. Державний історико-культурний заповідник «Державотворці Сіверщини» як стимул розвитку об’єднаної територіальної громади м. Шостка // Могилянські читання 2021. Вивчення та збереження культурного надбання: до 95-річчя заснування Національного заповідника «Києво-Печерська лавра». Зб. наук. праць. Київ : Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, Видавництво “Фенікс”, 2021. С. 118–126.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Гамаліївський монастир // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Гамаліївський монастир (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 29.03.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
