Алжир

Емблема
Прапор
Сахара
Меморіал мучеників
Гора Тахат

Алжи́р, Алжи́рська Народна Демократична Респу́бліка [ араб. الجزائر, الجمهورية الجزائرية الشعبية الديمقراطية , кабіл. ⴷⵣⴰⵢⵔ (Dzayer), ⵜⴰⴳⴷⵓⴷⴰ ⵜⴰⵎⴳⴷⴰⵢⵜ ⵜⴰⵖⵔⴼⴰⵏⵜ ⵜⴰⴷⵣⴰⵢⵔⵉⵢⵜ (Tagduda tamegdayt taɣerfant tadzayriyt)], АНДР — держава на півночі Африки, входить до регіону Великого Магрибу.

Походження назви точно не відомо, існує кілька версій: від арабського слова «Al-Djaza’ir» (الجزائر ), значення якого пов’язане з островами (територія на узбережжі, оточена пустелею Сахара і Середземним морем, здавалася острівцем життя); від назви м. Алжир, яку дав йому 960 засновник міста Бологгін ібн Зарі; від «Bled Al Djir», що перекладається як «країна вапна» (за кольором будинків м. Алжира).

Зміст

Географічне положення

Алжир межує на сході з Лівією (довжина кордону 989 км), на північному сході — з Тунісом (кордон 1 034 км), на південному сході — з Нігером (кордон 951 км), на заході — з Мавританією (кордон 460 км) і Західною Сахарою (кордон 41 км), на північномузаході — з Марокко (кордон 1 900 км), на південному заході — з Малі (кордон 1 395 км). З півночі країна омивається Середземним морем.

Географічні координати — 28°00´ північної широти, 3°00´ східної довготи.

Територія — 2 381 741 км2; протяжність кордону — 7 732 км; довжина сухопутного кордону — 6 734 км; берегова лінія — 998 км.

Адміністративно-територіальний поділ

Столиця — м. Алжир. Країна поділяється на 48 провінцій (вілаєтів): Адрар, Еш-Шеліфф, Лагуат, Умм-ель-Буагі, Батна, Беджая, Біскра, Бешар, Бліда, Буїра, Таманрассет, Тебесса, Тлемсен, Тіарет, Тізу-Узу, Алжир, Джельфа, Джіджель, Сетіф, Саїда, Скікда, Сіді-Бель-Аббес, Аннаба, Гельма, Константіна, Медеа, Мостаганем, Мсіла, Маскара, Уаргла, Оран, Ель-Баяд, Іллізі, Бордж-Бу-Аррерідж, Бумердес, Ель-Тарф, Тіндуф, Тісемсільт, Ель-Уед, Хеншела, Сук-Ахрас, Тіпаза, Міла, Айн-Дефла, Наама, Айн-Темушент, Гардая, Галізан (Релізан). Вілаєти складаються з 553 округів, що включають 1541 комуну.

Державні символи

Державний гімн

«Клянемося» (транслітерація «Kas saman» або «Qasaman»; бербер. Tagallit), затверджено 1963 (стаття 75 Конституції Алжиру 1963). Слова написав арабською мовою поет Муфді Закарія (справжнє ім’я — Зекрі Шейк; 1908–1977). Автор музики — композитор Мохаммед Фавзі (1918–1966; Египет).

Державний прапор

Полотнище складається з 2 завширшки однакових смуг зеленого та білого кольорів. Посередині розташовані півмісяць і п’ятикутна зірка, обидва символи — червоного кольору. Прапор був офіційним прапором Фронту національного визволення (з 1954) і Тимчасового уряду Алжирської Республіки (1958–1962). Затверджений як державний 03.07.1963.

Державний герб

Коло з написом арабською мовою «Алжирська Народна Демократична Республіка» й уміщеними у ньому символами: угорі — сонце, що сходить над горами; у центрі — рука, три пальці підняті вгору, два інші нагадують голуба, що несе у дзьобі оливкову гілку; внизу — півмісяць і зірка; праворуч — виборча урна, над якою здіймаються 3 колоси та дубове листя; ліворуч — оливкова гілка з плодами, поряд із нею — пальмова гілка, а вище — дахи й труби заводів і вежі нафтодобувних свердловин.

Герб затверджено 1976.

Державна мова

Державна мова країни — арабська. За Конституцією офіційною мовою є також берберська. Поширена французька.

Грошова одиниця

Алжирський динар.

Національні свята

День Алжирської революції (1 листопада) і День незалежності Алжиру (5 липня).

Державний лад

Згідно з Конституцією (1989), Алжир — президентська республіка. Глава держави — президент, який обирається загальним прямим і таємним голосуванням на 5 років із правом одноразового переобрання на повторний термін. Президент є головнокомандувачем армії та міністром оборони, головує в Раді міністрів, призначає прем’єр-міністра, затверджує склад уряду, ініціює всенародні референдуми, очолює Вищу судову раду та Вищу раду безпеки. Законодавча влада належить двопалатному парламенту. Бікамералізм закріплений конституційною поправкою 1996.

Нижню палату парламенту — Національні народні збори, обирають прямим загальним таємним голосуванням на 5 років. Кількість членів Національних народних зборів пропорційна кількості виборців (станом на 2019 — 462 місця).

Верхня палата — Рада нації, має 144 представники, з яких 1/3 (48 членів) призначаються президентом з-поміж найкомпетентніших у країні діячів наукової, культурної, економічної, соціальної сфер, а 2/3 (96 членів, по 2 від кожної провінції) обираються місцевими зборами на термін 6 років. Кожні 3 роки Рада націй оновлюється наполовину.

Виконавчу владу здійснює Рада міністрів на чолі з прем’єр-міністром, який призначається президентом від партії більшості в парламенті.

Верховний суд (регулює діяльність судів і трибуналів) та Державна рада (регулює діяльність адміністративних органів) — органи, що здійснюють уніфікацію законодавства в країні та стежать за його дотриманням. Суперечки між цими двома інстанціями урегульовує Конфліктний трибунал.

Участь у міжнародних організаціях

Алжир — член ООН (з 1962), інших міжнародних організацій.

Загальнополітичні організації

Військово-політичні та правоохоронні організації

Міжнародні економічні об’єднання

Регіональні організації

Валютно-фінансові організації

  • Арабський Банк Економічного Розвитку в Африці;
  • Африканський Банк Розвитку;
  • Арабський фонд економічного і соціального розвитку;
  • Арабський Валютний Фонд;
  • Банк Міжнародних Розрахунків;
  • Міжнародний Банк реконструкції та розвитку;
  • Ісламський Банк Розвитку;
  • Міжнародна фінансова корпорація;
  • Міжнародний валютний фонд;
  • Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій.

Гуманітарні організації

Інші міжнародні організації

Історична довідка

Найдавніші пам’ятки існування людей на території Алжиру датовані 1,8  млн років тому (район Айн-Ханеш, поряд із містами Сетіфом і Константіною). Знайдено також знаряддя мустьєрного типу (див. Мустьє) й типу леваллуа (див. Левалуазька техніка) (середній палеоліт), виготовлені неандертальцями. У Сахарі виявлено численні наскельні зображення доби неоліту. У 12 ст. до н. е. на узбережжі Алжиру з’явилися фінікійські колонії.

Упродовж 3 ст. до н. е. давньолівійські племена об’єднувалися в племінні союзи, з яких 202 до н. е. утворилася держава Нумідія. 46 до н. е. ці землі підкорено Римом. У складі Римської імперії землі сучасного Алжиру спершу входили до складу провінції Нова Африка (Нумідія), згодом до складу провінції Мавританія Цезарейська (захід країни) і Проконсульська Африка. У 5 ст. ці землі було захоплено племенами вандалів, у 6 ст. — приєднано до Візантійської імперії. З 7 ст. територія сучасного Алжиру перебувала під владою Арабського халіфату. В цю добу поширилися арабська мова й культура, а також іслам.

8–10 ст. на території Алжиру існувала незалежна держава під владою династії Рустамідів. 10–12 ст. в Алжирі правила берберська династія Зіридів, 12–13 ст. — династія Альмохадів. Після їх падіння на землях Алжиру утворилося кілька незалежних держав. У 16 ст. Алжир став ареною суперництва Іспанії та Османської імперії. Більшість території опинилася у складі Османської імперії як окрема провінція, однак м. Оран залишилося під владою Іспанії. 1600 в Алжирі сформувалася система двовладдя — призначений султаном паша ділив владу з обраним місцевими яничарами зі свого середовища деєм. 1708 м. Оран взято військами дея Ібрагіма.

Від 1711 Алжир — незалежна держава, номінально підвладна Османській імперії. З 1830 розпочалося французьке завоювання Алжиру. У 1848 Алжир офіційно приєднано до Франції й розділено на департаменти. Завоювання супроводжувалося низкою повстань, найбільше з яких очолив Абд аль-Кадір. Формально Алжир під владою Франції вважався не колонією, а частиною її основної території.

У 20 ст. в Алжирі розгорнувся масовий національний рух (селянські виступи 1919, повстання 1945, створення антиколоніальних політичних організацій). 1954 розпочалася збройна боротьба за визволення, яка завершилася підписанням Евіанських угод про припинення вогню (18.03.1962). Під час референдуму 01.07.1962 переважна більшість алжирців висловилася за незалежність Алжиру, яку було офіційно проголошено 05.07.1962. У 1964 з Алжиру виведено французькі війська, 1967–1968 остаточно евакуйовано французькі війська з військових баз у Сахарі й на узбережжі. Перший голова держави — лідер Фронту національного визволення А. Бен-Белла. Після державного перевороту 1965 владу захопив Х. Бумедьєн. Під час його правління (1965–1978) в Алжирі сформувалася однопартійна система, відбулася націоналізація більшості торговельних підприємств, основних видів транспорту, гірничої, нафтохімічної і газової промисловості, банків. Х. Бумедьєн був одним із лідерів (1973–1976 — головою) Руху неприєднання.

З моменту набуття незалежності до 1980-х Алжир — один із союзників СРСР у Північній Африці, отримував значну економічну й військову підтримку від СРСР. Із середини 1980-х в Алжирі набули поширення радикальні ісламістські рухи. Під час президентських виборів 1991 близьким до перемоги був фундаменталістський Ісламський фронт порятунку. Однак внаслідок військового перевороту скасовано проведення 2-го туру виборів, оголошено про заборону цієї партії. 1992 пішов у відставку президент Ш. Бенджедід — встановлено пряме військове правління.

1991–2002 в Алжирі відбувалася громадянська війна (близько 100 тисяч осіб жертв), яка завершилася перемогою уряду. 29.09.2005 на референдумі схвалено Хартію миру й національного примирення. 2006 за підтримки МВФ здійснено макроекономічні реформи, реструктуризовано більшу частину зовнішньої заборгованості Алжиру.

2010–2011 Алжир — один із центрів Арабської весни. 24.02.2011 президентом Алжиру Бутефлікою скасовано надзвичайний стан, запроваджений 1992. У 07.02.2016 до Конституції внесено зміни, спрямовані на демократизацію суспільного життя (набули чинності 6.03.2016). З квітня 2019 обов’язки президента Алжиру виконує А. Бенсалах.

Збройні сили

Загальна чисельність Збройних сил становить 250 тисяч осіб (2018). Військові видатки (станом на 2017) — 5,81 % ВВП. Воєнна доктрина Алжиру основним завданням Збройних сил визначає захист суверенітету держави, забезпечення проведення нею незалежної зовнішньої політики та протидію незаконним збройним формуванням, діяльність яких спрямована на повалення конституційного ладу.

Політичні партії

1988 проведено політичну реформу, яка впроваджувала багатопартійність. На 2019 в Алжирі активно діють понад 50 політичних партій. До пропрезидентської коаліції «Президентський альянс» входять три політичні сили:

  • Фронт національного визволення Алжиру (ФНВА) — єдина партія, що діяла в Алжирі від початку війни за незалежність і до 1988. Джерела партійної ідеології: націоналізм (основа революційної боротьби); соціалізм (як рух проти експлуатації); іслам (основа національної ідентичності алжирців). Від 2013 партія є консультативним членом Соцінтерну.
  • Національне демократичне об’єднання — світська консервативна партія (утворена 1997).
  • Зелений альянс Алжиру — ісламістська партійна коаліція, у складі якої Рух за мирне суспільствово (колишня назва ХАМАС — абревіатура від араб. «Рух за ісламське суспільство»), ісламістська партія, заснована організацією «Брати-мусульмани»; Рух ісламського відродження, поміркована ісламістська партія (обидві утворені 1990).

Інші політичні сили Алжиру мають нижчий рівень підтримки.

Природа

Рельєф

На півночі Алжиру — Атлаські гори (висота до 2 336 м). У середній та південній частинах — кам’янисті плато та погорбовані піщані масиви (ерги) пустелі Сахари. Прибережна рівнина вузька і переривчаста. На південному сході — вулканічне нагір’я Ахаггар із найвищою вершиною Алжиру — г. Тахат (3 003 м). Найнижча точка — cолоне озеро Шотт-Мельгір (40 м), середня висота території Алжиру — 800 м.

Надра Алжиру багаті на поклади корисних копалин, які зосереджені в 3-х районах: Атлаські гори (залізні, ртутні руди, фосфорити, барит, будівельні матеріали); захід сахарського плато (залізні руди), масив Ахаггар (кольорові й благородні метали, уранові руди). За запасами нафти Алжир займає 3-є місце в Африці, 2-е — за запасами природного газу.

Клімат

Клімат тропічний, посушливий, на узбережжі — середземноморський. На високих плато — суха холодна зима й спекотне літо; уздовж узбережжя — зима м’яка й волога, літо сухе й спекотне. Із Сахари дмуть гарячі вітри — сироко. Улітку трапляються піщані бурі. Середньодобова температура січня на узбережжі +12°, у внутрішніх районах (+12°), липня +25°, +30° (денні температури можуть сягати +40...+45°). Атмосферних опадів 50–400 мм, у горах — 800–1200 мм на рік.

Внутрішні води

Найбільша річка — Шеліфф. Постійних річок мало, поширені тимчасові водотоки. Багато солоних озер, які пересихають

Ґрунти

Переважають коричневі ґрунти, солончаки. Землі сільськогосподарського призначення займають 17,3 % території Алжиру; рілля — 3,1 %; постійні зернові культури — 0,4 %; постійні пасовища — 13,8 %; ліс — 0,6 %; інші землі — 82 % (2011).

З погляду біогеографічного районування, більша частина території Алжиру належить до Середземноморської підобласті Палеарктики, а південна частина є перехідною зоною до Афротропіки, що й визначє особливості рослинного та тваринного світу.

Рослинний світ

Для флори Алжиру характерна кардинальна змінюваність із півночі на південь і поділ на три основні типи (залежно від географічної зони). Перший тип характерний для півночі Алжиру — середземноморська рослинність: маквіси, густі зарості диких олив, евкаліптів, пальм, мастикових дерев, фісташок, акації, тут зростають філірея, ладанне дерево, еріка деревовидна, зизифус звичайний, або жожоба, суничне дерево. Другий тип — рослинність гірських лісів: дуб корковий, сосна алепська, ялівець, туя, тополя, в’яз, вільха, тамариск, барбарис, дуб лузітанський; збереглися невеликі ліси атласького та ліванського кедра. Третій тип — посухостійка рослинність, що займає найбільшу частину території Алжиру (типові для напівпустель зарості ковилу й полину тощо). У пустелях рослинності практично немає, представлена лише в оазах, біля виходів на поверхню підземних водойм. 226 видів рослин перебувають під загрозою зникнення.

Тваринний світ

Фауна Алжиру бідна, оскільки більшу частину країни займає пустеля Сахара. На чисельність популяцій впливає й знищення тварин людиною. З території країни зникли антилопа адакс, антилопа шаблерога, звичайний бубал, африканський страус, журавель степовий, леопард, атласький ведмідь, берберійський лев; рідкісними стали гепард і тюлень-монах; дикі дромадери утримуються лише в домашніх умовах. В Алжирі живе 1 вид приматів — макак магот, або бербер, 4 види газелей, олень благородний, свиня дика, гривастий баран, різні види зайців, тушканчиків і піщанок, хохлатий дикобраз, понад 20 видів кажанів, найменший ссавець світу — сункус етруський, або багатозубка етруська. Хижі тварини: каракал, сервал, степова та барханна кішка, смугаста і плямиста гієна, шакал, лиси звичайна на півночі і лисиця піщана на півдні країни, видра, звичайна ренета, лисиця фенек. Біля берегів Алжиру водяться 10 видів китоподібних. Птахи: фламінго, рожевий пелікан, бородатий бюль-бюль, ягнятник, стерв’ятник, чорний гриф, білоголовий сип, кам‘яна куріпка. В Алжирі зимує багато перелітних птахів, серед яких і ті, що гніздяться в Україні. Водяться ящірки: агами, гекони, сірий варан, сцинки, хамелеони; змії — ефа, літорінх алжирський, отруйні рогаті гадюки, піщаний полоз; безхребетні: скорпіони, сколопендра, сольпуга. Зі 107 видів ссавців фауни Алжиру 47 перебувають під захистом закону, а 30 — під загрозою зникнення. На території Алжиру розташовано 10 національних парків: Ахаггар, Белезма, Гурайя, Ель-Кала, Джурджура, Тассілін-Адджер, Таза, Тенієт-ель-Хад, Тлемсен, Шреа.

Населення

Загальна кількість населення — 42 млн 228 тисяч (2018 дані Світового банку). Пересічна густота населення — близько 17 осіб/км², найбільша — на півночі країни і в Кабілії (500 осіб/км²), найменша — у Сахарі (менше 1 особи/км²).

У містах живуть 72,6 % населення країни (2018, оцінка).

Найбільші міста (2015, оцінка): Алжир (7 797 тисяч осіб), Оран (1 344 тисячі осіб), Константіна (837 тисяч осіб), Бліда (772 тисячі осіб), Аннаба (395 тисяч осіб).

Середній вік населення — 28,3 років (2018). Коефіцієнт народжуваності — 21,5 на 1000 осіб (2018). Коефіцієнт смертності — 4,3 на 1000 осіб (2018).

Склад населення за етнічними групами (2018, оцінка): араби (73 %), бербери (26 %), французи (понад 0,1 %) та інші; за релігійними групами: мусульмани (переважно суніти) — 97,9 %, інші (серед яких християни, бахаї, юдеї) — 2,1 %.

Господарство

Алжир — країна з постійними темпами зростання економіки, яка ґрунтується на експорті природного газу, нафти і нафтопродуктів до країн Європи. Після отримання незалежності (1962) Алжир обрав соціалістичний шлях розвитку, в країні домінує державний сектор і планова економіка. Ключові об’єкти нафтопереробного і металургійного комплексу, електростанції були побудовані у 1970-і за допомогою СРСР. Після 1994 розпочалась приватизація державних підприємств. Із падінням світових цін на природний газ і нафту 2015 уряд країни прийняв пакет законів, що стимулюють перехід державного сектору у приватний та обмежують участь іноземного капіталу.

ВВП на душу населення — 15,2 тисяч доларів, ВВП за паритетом купівельної спроможності— 630 млрд доларів, зростання ВВП — 1,4 (2017), інфляція 5,6 % (2017).

Структура ВВП за секторами: послуги — 47,4 %, промисловість — 39,3 %, сільське господарство — 13,3 % (2017).

Державний борг становив 8,7 % від ВВП, трудові ресурси (робоча сила) — 11,82 млн осіб (2017).

Зайнятість трудових ресурсів: промисловість: 30,9 %; сфера послуг — 58,4 %; сільське господарство — 10,8 % (2015). Більшість населення працює у газо- і нафтодобувному та переробному секторі, сфері роздрібної торгівлі, банків, сфері обслуговування, охорони здоров’я й освіті. Рівень безробіття — 11,7 % (2017, оцінка), переважно серед молоді до 30 років і жінок.

Промисловість

Нафтовий сектор Алжиру дає 95 % валютних надходжень країни, формує 60 % бюджету. Основні нафтогазові термінали Алжиру — Алжир, Аннаба, Арзев, Беджая, Оран, Скікда.

Основні галузі промисловості Алжиру — хімічна (основна хімія, виробництво мінеральних добрив), металообробна, машинобудівна (автоскладальна, електротехнічна), харчова (олійно-жирова, цукрова, кондитерська), легка. У м.Аннабі — металургійний комбінат повного циклу, трубопрокатницький завод. Потужні цементні комбінати у містах Мсила, Сетиф, Шлеф. Текстильна і швейна промисловість переживає кризу.

Структура енергетичного комплексу (на 2017): ТЕС — 99 %; ГЕС — 1 %. Потужність усіх електростанцій — 4 171 МВт. Середньорічне виробництво — 22 млрд кВт·год. Виробництво електроенергії задовольняє власні потреби.

Сільське господарство

Лише 18 % території Алжиру придатні для ведення сільського господарства. Основна сільськогосподарська продукція: пшениця, ячмінь, овес, кукурудза, жито, оливки, цитрусові, фрукти, виноград, фініки, баштанні культури, картопля, тютюн, вівці, кози, велика рогата худоба, верблюди, коні. З експортних культур вирощують винні й столові сорти винограду, оливки, фініки й цитрусові. Тваринництво розвинуте на високогірних плато і має напівкочовий характер. Розвивається рибальство, виловлюють близько 230 тисяч т риби й морепродуктів на рік.

Туризм

Туристична інфраструктура достатня для розвитку галузі, але гальмується через загрозу терористичних актів мусульманських екстремістів.

Транспорт

В Алжирі розвинена транспортна система. Довжина трубопроводів конденсату — 2 600 км, газу — 16 360 км, зрідженого нафтового газу — 3 447 км, нафти — 7 611 км, нафтопродуктів — 144 км. Прокладені два газопроводи, що з’єднують Алжир з Європою: Транссередземноморський газопровід (1 078 км) і газопровід «Магриб — Європа Газ» (1 609,3 км).

В Алжирі розвинений залізничний транспорт — 3 973 км (2014) та автомобільні шляхи — 104 000 км (2015). Транссахарська магістраль — важливий автошлях, що пов’язує Алжир з Тропічною Африкою.

В Алжирі понад 130 аеропортів, з них 60 з твердим покриттям, 82 — з ґрунтовим. Міжнародний аеропорт — Алжир — Хуарі Бумедьєн та ще 12 аеропортів.

Торгівля

Експорт становить 26,91 млрд доларів (2016). Основний експортні товари — нафта, природний газ і нафтопродукти (97 %). Основні країни-партнери (2015): Іспанія (18,8 %), Франція (11,2 %), США (8,8 %), Італія (8,7 %), Велика Британія (7,1 %), Бразилія (5,2 %), Туніс (4,9 %), Німеччина (4,5 %).

Імпорт — 44,6 млрд доларів (2016). Основні імпортовані товари: продукти харчування, товари народного споживання. Основні країни-партнери (2015): Китай (15,6 %), Франція (14,3 %), Італія (9,4 %), Іспанія (7,4 %), Німеччина (5,6 %), РФ (4,1 %).

Серед країн Африки Алжир залишається одним з основних торговельних партнерів України — 193,8 млн доларів.

Звя’зок

У 2017 кількість мобільних телефонів становила 49,873 млн (122 одиниць на 100 осіб), кількість інтернет-користувачів на 2016 — 17,291 млн (42,9 %). Телефонний зв’язок забезпечується 12 станціями, міжнародні лінії — 5 морськими кабелями, а також 2 супутниками системи «Інтелсат» (над Індійським і Атлантичним океанами).

Медичне обслуговування

Національна система медичного страхування охоплює 90 % населення. Приватної системи медичного страхування не існує. Фінансування системи охорони здоров’я здійснює уряд Алжиру. Загальні витрати на охорону здоров’я 2014 становили 7,2 % ВВП (135-е місце у світі). Забезпеченість лікарями — 1,1 лікаря на 1 тисячу осіб, лікарняними ліжками — 1,9 ліжка на 1 тисячу осіб (2015). Показник охоплення вакцинацією перевищує 90 %. Найпоширеніші захворювання — вірусні та інфекційні хвороби, пов’язані з проблемами якості продуктів харчування, обмеженістю доступу до придатної питної води та недотриманням санітарно-гігієнічних норм (гепатити А, В, С, бактеріальна діарея, черевний тиф, холера), збільшується кількість хворих на діабет (12,29 % у 2005, 13,8 % у 2010).

Освіта і наука

Згідно з Конституцією (1996), освіта обов’язкова для всіх від 6 до 16 років і безкоштовна на усіх рівнях у державних закладах освіти. Система навчання Алжиру має кілька рівнів: підготовча дошкільна освіта (від 3-річного до 6-річного віку); базова (загалом триває 9 років) — початкова 5-річна з віку 6 років і середня 4-річна (здійснюється в колежах); середня загальна і технічна (3-річна; здійснюється у ліцеях, по закінченні випускники складають іспити на ступінь бакалавра). Вища освіта надається державними і приватними навчальними закладами. Найбільший університет Алжиру — Університет м. Алжира імені Бенюсефа Бенхедда (заснований 1909).

Заклади вищої освіти Алжиру: Університет науки і технології імені Хуарі Бумедьєна (м. Баб Еззуар); Університет імені братів Ментурі у м. Константіна; Університет м. Орана; Вища національна ветеринарна школа м. Алжира, Вища національна школа журналістики та інформаційних наук у м. Бен Акуні, Вищий національний інітитут музики у м. Алжирі та інші.

Освіта на всіх рівнях здійснюється арабською мовою, також використовується берберська мова. Від 3-го року навчання вивчають французьку. У 2015 близько 98 % дітей відвідували початкову школу, рівень грамотності населення сягав близько 80,2 %. Організацію науково-дослідної роботи спрямовує Міністерство вищої освіти і наукових досліджень (утворено 1971). Декретом Президента Алжиру від 25.03.2015 утворено Академію наук і технологій — незалежну національну інституцію, покликану сприяти розвитку науки. Серед наукових установ: Інститут Пастера в Алжирі (заснований 1894), Центр досліджень з астрономії, астрофізики і геофізики (заснований 1985), Національний інститут досліджень лісу (заснований 1981), Національний інститут агрономічних досліджень (заснований 1966) та інші.

З-поміж сучасних провідних науковців: нейрохірург Б. Абденнебі, історик Б. Саадаллах, астроном Дж. Мімуні, математик А. Джеббар, дослідник у галузі нанотехнологій Б. Хаба та інші. Алжир співпрацює з Україною у науковій та освітній галузях.

Культура

Культура Алжиру має загальноарабські риси, однак помітний турецький і французький впливи, збережено традиційну берберську культуру. Музеї Алжиру: Національний музей античності, Національний музей Алжиру, Етнографічний музей Бардо, Національний музей вишуканих мистецтв (усі — м. Алжир), Музей Цірта (м. Константіна) тощо.

Найбільші бібліотеки країни — Національна бібліотека Алжиру та бібліотека Університету м. Алжира імені Бенюсефа Бенхедда.

На території Алжиру станом на 2016 розташовано 7 об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО: стародавні міста Кала-Бені-Хаммад (у переліку з 1980), Тіпаса і Тімгад, плато Тассілін-Адджер, долина Мзаб (усі — з 1982); касба м. Алжира (з 1992).

Релігія

Іслам утвердився в Алжирі упродовж 7–8 ст. і витіснив традиційні берберські вірування. Більшість мусульман є сунітами малікійського мазгабу, є незначна кількість прибічників шиїзму та ібадизму. Значний авторитет зберігають суфійські братства.

Згідно з Конституцією 1963, іслам — державна релігія та релігія лідерів. 1964 виник Ісламістський рух Аль-Кіям і став попередником Ісламського фронту порятунку 1990-х. Християнство з’явилося на території півночі Африки в римську епоху, однак його вплив значно ослаб в період арабських завоювань.

На території Алжиру мешкали християнські богослови Тертулліан та Аврелій Августин. Римо-католицька церква утвердилася в Алжирі за правління французів. 1838 засновано єпархію Алжиру. На початок 21 ст. країна поділена на 3 єпархії (Константіни, Орану, Лагуата) й 1 архієпархію (м. Алжира). Станом на 2015 в Алжирі мешкає близько 380 тисяч християн (0,2 % від загальної кількості вірян), переважно протестанти-п'ятидесятники та інші рухи євангельських християн. Після подій Арабської весни швидко зменшилася кількість католиків, станом на 2018 не перевищує 4,5 тисяч.

Внаслідок кількох хвиль еміграції євреїв у 2-й половині 20 ст. юдеї становлять менше 0,1 % вірян (оцінка, 2018). В Алжирі мешкають прибічники бахаїзму (3,8 тисяч осіб, 2010), індуїзму та буддизму (менше 0,1 %, 2018).

Преса, радіо, телебачення

Преса

Перша алжирська газета «Аль Мабашир» («Al Mubashir» — «Радісна звістка») заснована в 1847 за наказом французького короля Луї-Філіппа, залишалась офіційною до здобуття Алжиром незалежності. 1965–1988 преса цілковито під контролем держави. 1988–1992 відбувалась лібералізація преси. 1990 був прийнятий Інформаційний кодекс, який дозволив друк опозиційних газет та незалежних видань. У період громадянської війни з 1992 свобода висловлення думок у пресі знову була обмежена, низку видань було закрито. Після подій Арабської весни відновлено свободу слова. Преса в Алжирі видається трьома мовами: арабською, французькою та берберською. Франкомовна преса розповсюджується переважно у великих міських центрах й університетських містах. В Алжирі виходить 43 щоденних газети, з яких 20 — арабською та 23 французькою мовами. Публікуються 4 урядові видання (2 франкомовні та 2 арабомовні).

Телебачення та радіо

У виробництві аудіовізуальної продукції держава зберігала монополію з 1962 до 2012. Поступова демократизація телевізійного ефіру почалася з кінця 1980-х. 28.10.1962 на базі радіостанції «Radio Alger», що входила до складу французької телерадіокомпанії RTF, створено державну телерадіокомпанію RTA (фр. «Radiodiffusion télévision algérienne» — «Алжирське радіомовлення і телебачення»). 01.07.1986 на основі RTA створено дві окремі державні компанії EPTV (фр. «Établissement public de télévision» — «Громадська телевізійна установа») та ENRS (фр. «Entreprise nationale de radiodiffusion sonore» — «Національне управління звукового радіомовлення»), які діють станом на 2019. Разом із ОАЕ Алжир лідирує в арабському світі за кількістю державних FM-радіостанцій.

Література

Література арабською мовою

Рання алжирська література перебувала під значним впливом фольклорних традицій.

Розвиток писемної літератури розпочався у ранньомодерніську епоху (16–18 ст.). Відомі письменники 19 ст.: М. Бен-Шенеб, Абд аль-Халім Бен-Смайя, М. ас-Саїд аз Захірі. На розвиток арабської літератури цієї доби як поет і оратор вплинув алжирський політичний і військовий діяч Абд аль-Кадір.

У 1-й половині й середині 20 ст. працювали просвітники Абу аль-Якдан, Башир Брахімі, Мулуд аль-Хафіді, поети Мухаммед аль-Лаккані, Мухаммед ас-Саїд, Муфді Закарія. У середині й 2-й половині 20 ст. актуальні соціальні проблеми порушували поети Абу аль-Касим Саадалла, Мухаммед аль-Абд, Ахмед Урва, Мухаммед аль-Ід аль-Халіфа, Омар Барнаві, прозаїки Ахмед Ріда Хуху, ат-Тахір Ваттар, Бакташ Марзак, Смаїл Гумакат, Ладраа Шріф, Омар Бельахсен, Хабіб Сайях, драматурги Мустафа аль-Ашраф, Абдаллах Наклі.

Активний розвиток алжирської арабськомовної літератури розпочався після проголошення незалежності Алжиру. До висвітлення подій боротьби алжирського національного руху за незалежність (1954–1962) зверталися поети Нордін Тідафі, Башир Хадж Алі, Кемаль Умран, Рашід Буджедра, Нуреддін Аба та інші. З прозовими творами виступили Набіль Фарес, Айшз Лемсін та інші, з п’єсами — Мустафа Хасіан.

1982 українською видано романи ат-Тахіра Ваттара «Туз» (переклали В. Шагаль і В. Ірин) та «І здригнеться земля» (переклав І. Єрмаков). Арабськомовна алжирська література перекладається менш активно, ніж французькомовна. В останні десятиліття українські переклади арабськомовних алжирських письменників не публікувалися.

Література кабільською мовою

Кабільськомовна література розвивається в межах регіону Кабілія з центром у м. Тізі-Узу, де зосереджено більшість кабільськомовного населення. Вона перебуває під значно більшим впливом фольклорних традиції, ніж арабськомовна. Цим зумовлено панування в кабільськомовній літературі поетичних жанрів, метрика яких повторює народнопісенну ритміку, а також майже цілковиту відсутність прозових творів.

Розвиток писемної літератури кабільською мовою розпочався у 19 ст. Найзначніший представник цього періоду — Сі Моханд (1845–1906), який працював у жанрі ісфри (пісенних балад).

У 20 ст. кабільською мовою писали декотрі автори. Найвідомішим поетом 20 ст. є Белаїдаїт-Алі (1909–1950), який працював у жанрах ісфри, епічної оповіді та інших. У 1970-х розвиток кабільськомовної літератури активізувався. У цей час розпочали діяльність Ідір, Аїт-Мангеле, Матуб Луне, які зосереджувалися на пісенних жанрах. У 1970–1980-х кабільською мовою вперше перекладено окремі твори арабсько- і франкомовних алжирських літераторів і світової класики. У 1980-х почали розвиватися прозові жанри. Найпомітнішим кабільськомовним прозаїком є Рашид Аліш (1953–2008), автор романів «Асфель» (1981, перший роман кабільською мовою) і «Фаффа» (1986).

Серед письменників кінця 20 — початку 21 ст.: Амезян Кеззар (народився 1962), автор роману «Втеча вперед» (1998), віршів, пісень; Амар Мездад (народився 1958), автор романів «Ніч і день» (1990), «Гаряча зима» (2000), «Весняний день» (2014), збірки новел «Повернення та інші оповідання» (2003) та ін.

Література французькою мовою

Розвинулася у 1920-х. Пробудження національної свідомості показали у своїх творах засновник алжирської франкомовної літератури Жан Амруш та Мoстафа Лашраф. З’являються реалістичні твори Мухаммеда Діба, Мулуда Ферауна, Мулуда Маммері, Малека Уарі, роль алжирськрї інтелігенції в національно-визвольній боротьбі показав Малек Хаддад.

Алжирська франкомовна література набула подальшого розвитку після проголошення 1962 Алжиром незалежності. 1963 створено Спілку письменників Алжиру. Помітними явищами в алжирській прозі французькою мовою стали роман Маммері «Опіум і дубинка» («L’Opium et le Bâton»; 1965, про національно-визвольну війну), автобіографічний роман Алі Бумадхі «Село лілій» («Le village des asphodèles»; 1970), роман Діба «Господар полювання» («Le maître de chasse»; 1973), роман Рашіда Буджедри «Знищення» («Le démantèlement»; 1982). Твори багатьох алжирських франкомовних письменників увійшли до «Антології французькомовних письменників Магрибу» («Anthologie des Ecrivains Maghrébins d’expression française»; 1965). У 1967 опублизько поетичну антологію «Алжирський диван», («Diwan algérien»; 1967, упорядники Ж. Леві-Валенсі, Ж. Е. Беншейх). Нове покоління франкомовних поетів представив Жан Сенак у своїй «Антології нової алжирської поезії» («Anthologie de la nouvelle poésie algérienne»; 1971).

Серед творів кінця 20 — початку 21 ст.: романи «Кохання, фантазія» («L’Amour, la fantasia»; 1985), «Далеко від Медіни» («Loin de Médine»; 1991) А. Джебар, «Клятва варварів» («Le Serment des barbares»; 1999), «Вулиця Дарвіна» («Rue Darwin»; 2011), «2084: кінець світу» («2084. La fin du monde»; 2015) Б. Сансаля, «Письменник» («L’Ecrivain»; 2001), «Те, що день винен ночі» («Ce que le jour doit à la nuit»; 2008) Ясміни Хадри (справжнє прізвище — М. Мулессуль).

Українською мовою в перекладах В. Ткаченка, М. Литвинця надруковано вірші Ж. Амруша, А. Грекі, М. Діба, А. Креа, Ж. Сенака, М. Хаддада, Б. Хадж Алі й Б. Хальфи в антології «Поезія Африки» (упорядник В. Ткаченко, 1983). Перекладено також новели Мулуда Ашура, Мурада Єллеса, Тагара Джаута, Мухаммеда Шаїба тощо. 2016 в українських перекладах вийшли романи «2084: кінець світу» Б. Сансаля (переклад П. Таращука) і «Те, що день винен ночі» Ясміни Хадри (переклад Г. Малець).

Архітектура

На території Алжиру збереглися залишки міст фінікійських, римських і візантійських часів (Гіппон, Картенна, Тімгад) із руїнами храмів, театрів, терм, базилік, фортець. Від середньовіччя в містах залишилися фортечні мури, мечеті, медресе, палаци (комплекс у Кала-Бені-Хаммаде, 11 ст.). У містах Алжирі та Константіні збереглися пам’ятки архітектури 16–18 ст. (палаци, вілли турецьких намісників). Із 1930-х у містах Алжирі, Орані, Аннабі та інних споруджувалися багатоповерхові житлові й адміністративні будівлі, садиби (архітектори П.-А. Емері, В. Зерфюс, усі - Франція та інші).

Після 1962 помітна увага приділялася житловому та шкільному будівництву, зводилися громадські споруди, туристичні комплекси з елементами національної архітектури. Житлові будинки, школи й готелі у різних містах Алжиру будували архітектори Л. Мікель, Р. Сімуне. 1977 за проектом О. Німеєра зведено університетський комплекс у м. Константіні. Одна з найкращих в Африці споруд у стилі модернізму — церква Сакре-Кер у м. Алжирі (1958–1962; архітектори П. Ербе і Ж. Ле Кутер). У стилі постмодернізму працював архітектор Ф. Пуйон (Західний пляж у м. Сіді-Фреджі; 1972–1982). 1981–1982 — у постмодерністському стилі у м. Алжирі збудовано також Пам’ятник мученикам (Маккам еш-Шахід; художник Б. Еллес, скульптор М. Конєчний), присвячений жертвам революції, він символізує ісламську культуру, що рухається у майбутнє. 1970–1994 — у стилі класичного історизму споруджена Мечеть Абделькадера у м. Константіні (архітектор М. Мансур), що нагадує споруди кінця 19 ст. Будуються хмарочоси: Бахіа центр у м. Орані (2014), готель «Голідей інн» у м. Алжирі (2018). Мечеть м. Алжира («Джамаа аль-Джазаїр») — третя за розмірами (станом на 2019) мечеть світу (вміщує 35 тисяч вірян), її мінарет (270 м) — найвищий в Африці.

Образотворче мистецтво

На території Алжиру з часів неоліту збереглися наскельні зображення тварин, людей, сцен полювання тощо, з періоду римського панування — мозаїки. Будівлі середніх віків (мечеті 12–13 ст.) оздоблено різьбленням на стуку (алебастрова штукатурка) та глазурованими плитками. 1881 у м. Алжирі засновано Національну школу архітектури та вишуканих мистецтв. Сучасне образотворче мистецтво Алжиру виникло під впливом французьких художників. Формуються різні напрями живопису — від мініатюрного, що відроджує давні традиції, до монументального, авангардистського. Серед алжирських митців — брати Мухаммед та Омар Расіми, Темам Ранем, Х. Бенанбур, М. Бузід, М. Алдан, Х. Зіані, Р. Камель, А. Ділем.

Здавна розвинуте декоративно-ужиткове мистецтво (карбування, ткацтво, кераміка, ювелірні вироби).

Музика

В Алжирі поширена музика, в якій поєднуються пісенні (соліст, унісон, хор) та інструментальні номери (нуба-сюїта). Традиційний національний вокальний стиль алжирської музики — раї. Цей стиль розвинений у західній частині країни; поєднує гру на різноманітних інструментах із виконанням простих поетичних текстів. Традиційно використовуються арабські лади. Серед відомих виконавців раї — Халед, Шеб Мамі, Фодель. Національні музичні інструменти: ребаб (смичковий), уд (лютня), госба (флейта), тбел і деф (ударні), у берберських районах — раїта (волинка), в туарегів Сахари — ганга (барабан).

У 20 ст. виник жанр легкої музики — аль-джад (виконавець і композитор Хадж Мухаммед аль-Анка). Засновано Консерваторію музики і декламації (1920; м. Алжир), Муніципальну консерваторію музики і декламації (1932; м. Оран), Національний інститут музики (1962), Національний ансамбль танцю (1981; обидва — м. Алжир).

Серед композиторів Алжиру — Х. Бенатія, Б. Мезрах та ін. До списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО належать: берберські пісні й танець ахелліль (2005, 2008), туарегський музичний інструмент імзад (2013), туарегське свято себіба з піснями і танцями (2014).

Театр

У 17 ст. в Алжирі існував театр тіней. П’єси розповідали про пригоди двох героїв — Хадживад і Каракоза. За часів колонізації 1848 театр тіней заборонено за антиколоніальну спрямованість. Західний класичний театр з’явився в Алжирі під час французької колонізації. У 1840-х театри утворилися у всіх зайнятих французами регіонах. 1853 у м. Алжирі відкрито Великий імператорський театр. У містах країни виступали не лише французькі, а й італійські та іспанські трупи. Місцеве мусульманське населення тривалий час сприймало театр у його сучасній формі як розвагу для колонізаторів. Зародження сучасного національного театрального мистецтва Алжиру припадає на початок 20 ст., пов’язано з антиколоніальною боротьбою та захистом національної ідентичності. Першими алжирськими театральними діячами були Аллалу (справжнє прізвище — Селлалі Алі), М. Бахтарзі та Р. Ксентіні. Професійну театральну трупу, яка ставила спектаклі арабською мовою, заснував 1927 актор, драматург і режисер Р. Ксентіні. 1962 створено Алжирський національний театр (очолив Мустафа Катеб). 1964 відкрито Школу драматичного мистецтва і хореографії.

1985 у м. Алжирі відбувся перший Національний фестиваль професійних театрів (з 2006 проводиться щороку). Серед драматургів — М. Бенгетта, С. Бенесса, Я. Катеб, А. Какі, О. Фетмуш. Наприкінці 1990-х у зв’язку з обстановкою в країні всі алжирські театри закрито, згодом діяльність відновлено. На 2019 діють Національний алжирський театр (м. Алжир), кілька професійних театрів у провінції (м. Батна, м. Оран) та велика кількість аматорських театрів.

Кіно

Національна кінематографія в Алжирі виникла після початку національного повстання в 1954. У 1964 було створено Національний центр кінематографії Алжиру. Першим визначним постколоніальним продуктом став фільм «Битва за Алжир» (1966) італійського режисера Дж. Понтекорво, удостоєний вищої нагороди Венеціанського кінофестивалю — «Золотого лева святого Марка». Кіноробота — фактичний переказ подій міської війни під час революції, був підтриманий алжирским урядом і знятий за участю численних непрофесійних акторів, зокрема багатьох жителів м. Алжира, які брали участь в реальних подіях. Кінострічка «Вітер з Оресу» (1966) режисера М. Лахдар-Хаміна про пробудження національної самосвідомості та боротьбу за незалежність отримав приз за кращий кінодебют на Каннському кінофестивалі 1967. Стрічка М. Лахдар-Хаміна «Хроніка полум’яних літ» (1974) була удостоєна Золотої пальмової гілки на Каннському кінофестивалі 1975. Спільний франко-алжирський фільм «Дзета» французького режисера Коста-Гавраса (1969), політичний детектив за романом грецького письменника В. Васілікоса, 1970 отримав дві премії «Оскар» за кращий фільм іноземною мовою та за кращий монтаж, а також премію «Золотий глобус».

Серед фільмів, які змальовують повсякденне життя Алжиру та здобули міжнародне визнання, — роботи режисера М. Аллуаша «Омар Гатлато» (1977), «Людина, що дивиться у вікна» (1982). Французький кінорежисер алжирського походження Р. Бушареб у співпраці з алжирськими, мароканськими і бельгійськими колегами зняв фільми «Тубільці» («Indigènes», у прокаті різних країн йшов під різними назвами»; 2006), який отримав премію Каннського кінофестивалю за кращу чоловічу роль, 3 премії «Сезар», кілька інших премій та був номінований на «Оскар» 2007 за кращий фільм іноземною мовою, а також фільм «Поза законом» (2010), номінований на «Золоту пальмову гілку» Каннського кінофестивалю 2010.

Спорт

Національний олімпійський комітет Алжиру заснований 1963. Алжир бере участь у літніх Олімпійських іграх з 1964, крім ігор 1976 у м. Монреалі, які бойкотував. Країна тричі брала участь у зимових Олімпійських іграх (1992, 2006, 2010). Загалом на Олімпійських іграх за роки незалежності Алжиру (1964–2016) спортсмени країни здобули 5 золотих, 4 срібні, 8 бронзових медалей.

Футбол є найпопулярнішим видом спорту. Алжирська федерація футболу заснована 1962, член ФІФА з 1963. Найвище досягнення збірної — чемпіон Африки (1990, 2019). Збірна брала участь у Чемпіонатах світу 1982, 1986, 2010 і 2014. У 2014 команда дісталася 1/8 фіналу. Кілька імен алжирських футболістів викарбувані в історії спорту, зокрема Л. Беллумі, Р. Маджер, Р. Меклуфі.

Чоловіча збірна Алжиру з гандболу 7 разів ставала чемпіоном Африки.

Культивуються також волейбол, легка атлетика, бокс, дзюдо.

Гра в шашки та шахи є частиною алжирської культури.

Україна та Алжир

Відомостей про українську діаспору в Алжирі немає. Алжир офіційно визнав незалежність України 27.12.1991, дипломатичні відносини встановлено 20.08.1992. У м. Алжирі діють українське посольство і консульство, а в м. Києві з листопада 1999 — посольство Алжиру. З 1960-х Україна та Алжир тісно співпрацюють у військовій та аерокосмічній галузях. З 1990-х налагоджуються зв’язки також у науково-технічній, освітній та культурній сферах. Перспективними галузями співпраці є сільське господарство, технології нафто- та газовидобування, новітні інформаційні розробки. Укладено низку угод про співпрацю між країнами.

Література

  1. Lepagnot L. Les théâtres en Algérie de 1830 à 1860 // Revue dʼhistoire des colonies. 1952. T. 39. № 137. P. 76–102.
  2. Ткаченко В. З алжирської франкомовної поезії // Всесвіт. 1972. № 10. С. 11–14.
  3. Galand-Pernet P. Tradition et modernité dans les littératures berbères // Galley M., Marshall D. R. Actes du Premier Colloque des Cultures Méditerranéennes d’Influence Arabo-Berbère. Alger : Société nationale d'édition et de diffusion, 1973. 561 p.
  4. Аршаруни H. Основные социально-экономические проблемы стран Северной Африки. Алжир, Тунис, Ливия. Москва : Наука, 1976. 160 с.
  5. La littérature algérienne // Europe. 1976. № 567–568. 212 p.
  6. Déjeux J. Bibliographie de la littérature algérienne de langue française, 1945–1977. Alger : Société nationale d'édition et de diffusion, 1981. 307 p.
  7. Кухалашвілі В. Про сучасну африканську поезію // Грекі А., Діб М., Антоніо М. та ін. Поезія Африки / Упоряд. В. Ткаченко. Київ : Дніпро, 1983. 267 с.
  8. Ткаченко В. «Гряде наша радість». Проблеми сучасної африканської поезії // Літературна Україна. 1983. № 26. 30 черв.
  9. Ковалевський Ю. Висока оцінка // Літературна Україна. 1984. № 22. 31 трав.
  10. Радчук В. Мов дружній потиск рук // Літературна Україна. 1985. № 6. 7 лют.
  11. Baffet R. Tradition théâtrale et modernité en Algérie. Paris : l’Harmattan, 1985. 223 p.
  12. Ageron Ch. R., Brett M. Modern Algeria: A History from 1830 to the Present. Trenton : Africa World Press, 1992. 166 p.
  13. Casas A. Théâtre algérien et identité // Mots. Les langages du politique. 1998. № 57. P. 51–63. URL: http://www.persee.fr/doc/mots_0243-6450_1998_num_57_1_2384
  14. Ланда Р. История Алжира. ХХ век / Отв. ред. А. Егорин. Москва : Институт востоковедения, 1999. 308 с.
  15. Daoudi N. La prose littéraire algérienne en langue arabe de 1830 à 1930 : in 2 vol. Paris : Université Paris 8, 2003. Vol. 2. 642 p.
  16. Дербишайр Дж., Дербишайр Я. Политические системы мира : в 2 т. / Пер. с англ. Москва : Рипол Классик, 2004. Т. 2. 496 с.
  17. Stora B. Algeria, 1830–2000: a short history / Trans. by J. M. Todd. Ithaca : Cornell University Press, 2004. 304 p.
  18. Stora B., Harbi M. La Guerre d’Algérie. 1954–2004, la fin de l’amnésie. Paris : Robert Laffon, 2004. 728 p.
  19. Stora B. La gangrène et l’oubli: La mémoire de la guerre d’Algerie. Paris : La Decouverte, 2005. 380 р.
  20. Ткаченко В. Двомовність в Алжирі — найбільше соціальне зло й найглибша психологічна рана в душі алжирського народу // Ятрань. 2006. № 6. С. 66–68.
  21. Саранов С. Історична еволюція алжирської політики Франції, 1564–1829 рр. // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Історичні науки. 2010. № 19. С. 109–119.
  22. Хоміцька О. Алжирський арабомовний роман: етапи становлення та еволюції // Східний світ. 2013. № 4. С. 139–143.
  23. Литвиненко О. Алжирська національно-визвольна війна: стратегічні уроки та висновки для України // Стратегічні пріоритети. 2014. № 1. С. 193–197.
  24. Ружановська М. Особливості мовної ситуації в Алжирі // Мовні і концептуальні картини світу. 2014. Вип. 50 (2). С. 327–333.
  25. Monographie // Présidence de la République. URL: http://www.el-mouradia.dz/francais/algerie/algeriefr.htm
  26. Symboles de l'Etat // Présidence de la République. URL: http://www.el-mouradia.dz/francais/symbole/armoirie/symbolefr.htm

Автор ВУЕ

Редакція_ВУЕ


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 02.07.2021

Важливо!

Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.

Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.

Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.

Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів


Міністерство оборони України Лого.png

Міністерство оборони України

Facebook-icon.svg Facebook
Twitter-icon.svg Twitter
МВС України Лого.jpg

Міністерство внутрішніх справ України

Facebook-icon.svg Facebook
Telegram-icon.svg Telegram
Генеральний штаб ЗСУ Лого.jpg

Генеральний штаб Збройних сил України

Facebook-icon.svg Facebook
Twitter-icon.svg Twitter
Державна прикордонна служба України Лого.jpg

Державна прикордонна служба України

Facebook-icon.svg Facebook
Twitter-icon.svg Twitter
Національна поліція України Лого-1.jpg

Національна поліція України

Facebook-icon.svg Головна сторінка
Facebook-icon.svg Вінницька область
Facebook-icon.svg Волинська область
Facebook-icon.svg Дніпропетровська область
Facebook-icon.svg Донецька область
Facebook-icon.svg Житомирська область
Facebook-icon.svg Запорізька область
Facebook-icon.svg Закарпатська область
Facebook-icon.svg Івано-Франківська область
Facebook-icon.svg Кіровоградська область
Facebook-icon.svg Київська область
Telegram-icon.svg Для звернень громадян
Telegram-icon.svg Для ЗМІ
Facebook-icon.svg м. Київ
Facebook-icon.svg Луганська область
Facebook-icon.svg Львівська область
Facebook-icon.svg Миколаївська область
Facebook-icon.svg Полтавська область
Facebook-icon.svg Одеська область
Facebook-icon.svg Рівненська область
Facebook-icon.svg Сумська область
Facebook-icon.svg Тернопільська область
Facebook-icon.svg Харківська область
Facebook-icon.svg Херсонська область
Facebook-icon.svg Хмельницька область
Facebook-icon.svg Черкаська область
Facebook-icon.svg Чернігівська область
Facebook-icon.svg Чернівецька област
Facebook-icon.svg АР. Крим
Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Редакція ВУЕ Алжир // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Алжир (дата звернення: 2.05.2024).

Отримано з http://vue.gov.ua/index.php?title=Алжир&oldid=362115
Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶